12.02.2010
Про те, чому освіта має бути ключовим пунктом стратегії розвитку Європейського Союзу у наступному десятиріччі, міркує Філіп Вайт, аналітик Центру європейських реформ (Centre for European Reform, Лондон, Великобританія).
Упродовж березневого саміту 2010 року керівники держав Євросоюзу та Європейський парламент спільно вирішуватимуть подальшу долю Лісабонської стратегії розвитку – плану економічного зростання Європейського союзу на 2000 – 2010 роки. Ключові пункти та проблеми Лісабонської стратегії і надалі лишаються актуальними. Велика частина країн Євросоюзу так само страждає від достатньо високого рівня безробіття та низької продуктивності виробництва. Відтак має бути зроблене все можливе для усунення торгівельних бар’єрів всередині ЄС та заохочення підприємництва та інновацій.
Утім, є одне питання, що заслуговує на особливу увагу авторів стратегії розвитку Євросоюзу на 2010 – 2020 роки. Це питання вищої освіти та залучення до неї більшої частини громадян країн ЄС.
Основну причину виняткової важливості освіти для економічного розвитку Євросоюзу можна коротко сформулювати так: в економіці сучасних країн все більш запитаною стає саме висококваліфікована праця. Це обумовлено не лише інтернаціоналізацією торгівлі, а й домінуванням новітніх технологій у сфері виробництва та продажу товарів та послуг.
З цього можна зробити кілька висновків. По-перше, залучення якомога більшої частини населення країн ЄС до вищої освіти може бути набагато ефективнішим засобом подолання безробіття, ніж лібералізація трудового законодавства. Відповідно, країни, де великою є кількість людей з незакінченою шкільною освітою, і надалі боротимуться із безробіттям та зростаючою соціальною нерівністю, незважаючи на ліберальне трудове законодавство та соціальні виплати. Сам по собі законодавчий протекціонізм не розв’яже проблеми.
За останні десять років країнам ЄС, безумовно, вдалося підвищити рівень залучення молодої частини населення до вищої освіти. Протягом цього часу 78 відсотків населення ЄС віком від 25 до 34 років отримали повну шкільну освіту (станом на 2000 рік цей показник становив 70 відсотків). 30 відсотків тієї ж вікової групи закінчило університети порівняно із 24 процентами у 2000 році. Проте суттєвими є розбіжності у цих показниках між різними країнами ЄС. Так, у країнах Північної Європи 90% дітей отримують повну середню освіту, з них 40% згодом закінчують університети. У той же час в країнах Центральної та Південної Європи ці показники становлять відповідно 40 і трохи менше, ніж 20 відсотків. Тестування на різні види грамотності серед 15-літніх, котре періодично проводиться ОЕСР, показує, що країни, де навчання є тривалішим, також дають і найбільш якісну освіту.
Завданням керівництва Європейського Союзу на найближчий час є недопущення зменшення державних видатків на освіту, оскільки подібні скорочення матимуть украй негативні наслідки у тривалій перспективі. У цій перспективі набагато доцільнішими є витрати на освіту молодих людей, ніж пошук фінансових та організаційних ресурсів для підвищення чи зміни кваліфікації дорослих.
На сьогоднішній день відсоток ВВП, що його витрачає на освіту більшість країн ЄС, значно менший, ніж подібний показник у США. Це є особливо помітним на рівні університетської освіти. Звісно, високий рівень державних видатків на освіту не є остаточною гарантією якісної освіти (так, приміром, у Португалії високий відсоток ВВП, виділюваний на освіту, дає посередні результати), проте важко повірити, що домінування американських університетів у світових рейтингах порівняно з європейськими жодним чином не пов’язане із суттєвою різницею у фінансуванні освіти.
Окрім того, необхідне усвідомлення того факту, що автономія навчальних закладів є вкрай важливою для шкіл і особливо університетів. Як правило, саме університети, де самостійно приймаються рішення стосовно планування бюджету, прийняття на роботу та звільнення персоналу, демонструють кращі результати роботи, ніж вузи, цілком підзвітні урядові. Зокрема, школи Фінляндії та університети Британії, котрі мають високий рівень автономії, посідають перші місця у рейтингах навчальних закладів.
Лідери Європейського Союзу, розробляючи стратегію для європейських країн на 2010 – 2020 роки, мають усвідомлювати: суспільство із високим рівнем освіченості є більш продуктивними, має менший рівень безробіття і є більш соціально захищеними. Інвестиції в освіту завжди були вдалим і продуктивним капіталовкладенням як для всього суспільства, так і для окремих людей.
|
.gif)
